«Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці», — спогади про шахту «Бутівка»

0
25


Коли йдеться про «Бутівку-Донецьку», ЗМІ нерідко помиляються, називаючи її то «Дутівкою», то «Дудівкою». І одразу припускаються ще однієї помилки: зазначають, що форпост української армії розташований у Київському районі міста Донецька. Насправді ж, вже майже чотири роки наші військові тримають під контролем не саму шахту, а її вентиляційний стовбур, розташований неподалік Авдіївки.

Це місце з його постапокаліптичними краєвидами – без сумніву, одне з найатмосферніших на лінії зіткнення. А також традиційно одне з найгарячіших.

«Цензор.НЕТ» поспілкувався і з тими, хто штурмував «Бутівку» у 2015 році, і з тими, кому вона припала до душі пізніше, і з тими, хто захищає шахту зараз.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 01

«СЄПАРИ ШАХТУ ДОВГО НАМАГАЛИСЯ ВІДБИТИ. ТРИ ЧИ ЧОТИРИ РАЗИ ХОДИЛИ НА НАС У НАСТУП»

Микола Смірнов (позивний — Кіт), 11 окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь»:

«Ми брали шахту на початку 2015-го. Заходили туди взимку, після Нового року. Разом із нами тоді була „збірна“ 95-ї десантної бригади. Хлопців познімали з різних постів, з різних секторів, і тому всі були навіть у різних „наліпках“. У кого синій скотч був на плечі, у кого жовтий…

Сєпарів там не бракувало. Навіть коли шахта вже стала нашою – вони ще ховалися знизу, під вентиляційним стовбуром. Три доби ми тоді не спали взагалі. У моєму відділенні втрат не було. Але, здається, вони були у 95-ї. І БМД-шка їхня підірвалася при заході на шахту, і снайпер працював… 95-та потім пішла. А ми залишилися.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 02

Сєпари шахту намагалися відбити ще довго. Три чи чотири рази ходили на нас у наступ. „Бутівка“ тоді була ще відносно цілою, але по нас працювали танки, розбивали будівлі. Ми коридори порозбирали – змушені були… Там, у офісних приміщеннях, стіни були оббиті дошками. Ми зривали їх та палили. Знайшли бочки, і кидали у них все, що горіло, грілися. За дровами вийти неможливо було, бо обстріли були постійні.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 03

Коли ми вже трохи облаштувалися, КАМАЗ привіз нам провізію. Сєпари побачили його, і давай лупити з САУ. Машину з сухпаями розірвало. Але ми зібрали воду заморожену, розтоплювали й пили. Зібрали сухпаї, що вціліли. І навіть спали на них: складали пакети, зверху клали каремати та лягали, щоб на бетоні не лежати.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 04

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 05

Наприкінці зими до нас приєдналися правосєки. Спочатку їх приїхало 9 чоловік. І у них був один автомат на всіх… Потім вони вже роздобули зброю, і навіть 82 міномет. А ми ділилися з ними набоями.

„Правий сектор“ тоді вперше підняв прапор на вишці над шахтою. І у них були двоє вбитих. Одного одразу снайпер зняв, поціливши у шию… Його тіло потім вночі вдалося спустити з вишки. А другий спуститися зміг сам, але потім все одно помер.

„Київська Русь“ пробула на „Бутівці“ 96 діб. Пізніше, восени того ж року, я пішов на контракт у 93-тю бригаду, щоб знову повернутися саме на шахту. Адже на „Бутівці“ близько ворог. Там постійні бої, постійно „накривають“, мінують, обстрілюють – немає коли сумувати, немає окопної війни. Ми там напряму стикалися з супротивником. Інколи забирали живих сєпарів, інколи мертвих…»

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 06

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 07

«ЯКЩО ВИ ДИВИЛИСЯ ФІЛЬМ „КІБОРГИ“ — ТОЧНО БАЧИЛИ СХОЖИЙ КОНЦЕРТ. ГОРІЛА ОДНА ЛАМПОЧКА, ДОБРОВОЛЕЦЬ СПІВАВ, ТАНК СТРІЛЯВ»

Наталія Нагорна, журналіст:

«У червні 2015 року ми були на шахті вдруге, але вперше вирішили залишитися там на ніч. Шахта була схожа на комп’ютерну гру з дуже крутою графікою. Звідусіль стирчало залізяччя і ми стелили спальники у холодному підвалі, власне, біля самого стовбура шахти. Хлопці надворі рили землю, хвалилися своїми траншеями. Ми спустилися в один з таких окопів і потрапили на концерт. Якщо ви дивилися фільм „Кіборги“ — ви точно бачили схожий концерт. На шахті співали „Гуцулку Ксеню“ під гітару, але через танк не доспівали. Ми злізли у підвал під трансформаторами, і вже там добровольці затягнули „Кедь ми прийшла карта“. Горіла одна лампочка, доброволець співав, танк стріляв, хтось читав мені свої вірші, хтось підспівував, я сміялась…

Коли танку набридло, ми повернулися до нашого стовбура. Мені проводив екскурсію боєць на псевдо Білорус. Коли він вдень рив окопи і тягав чорнозем у капонір, то жартував, що готує український чорнозем на експорт на батьківщину, Лукашенкові. „Ось тут, дивись, кулеметне гніздо…“ — сказав він. І раптом закричав: „Прапор, хлопці вішають прапор!“ І насправді, у сутінках з’явилася яскрава синьо-жовта пляма. І — автоматні та кулеметні черги. Бо не тільки ми помітили хлопців на вежі з прапором. З того боку їх теж побачили.

Двом бійцям треба було спуститися, але змоги відразу спустити їх не було. Понад годину по вишці стріляли. Одного з них занесли потім, аби оглянути. І заспокоювали нас — не переживайте. Він легко поранений. Просто розбив голову, коли спускався, але дихає, тиск нормальний. І от його вже везуть до лікарні.

Ми були дуже щасливі, бо хлопців вдалося спустити. Бо поранення легке. Бо прапор висить.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 08

Минуло багато часу — і я випадково дізналася, що той хлопець помер у лікарні. За 5 днів після того як повісив прапор на „Бутівці“. Він не розбив голову. Йому в неї поцілили.

Прапори не висіли на „Бутівці“ довго. Їх постійно збивали. Але щоразу знаходився хтось, хто ліз і вішав, і вішав.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 09

 „…Коли ти смієшся поруч із стовбуром шахти, то твій сміх розлітається луною. Ми кидали у стовбур камінці і рахували, через скільки секунд ляпне. Я збирав шматки вугілля і малював. Я – наче первісна людина, яка малює на стінах. Далека людино майбутнього, прочитай нашу історію. Ось наші танки ідуть у бій, ось кулі летять повз нас, ось наші діти ростуть без нас, ось наші дружини кохають інших, ось ми знову живі. Ось мій дім. Ось мій кіт. Ось мій останній друг. Ось мій вчорашній хліб. Ось я. Я був тут. Я воював і малював. І, бачить сліпий бог, я всього цього не хотів“ (з книги Наталії Нагорної „Повернутися з війни“)

А ще на „Бутівці“ був один з найкрутіших нових років. Дві психологині перевдяглися Дідом Морозом та Снігуронькою і дарували солдатам дитячі малюнки та печиво. За віршик. Солдати знають „В лєсу роділась йолочка“ або „Падав сніг на поріг“. Новорічний стіл накрили на „Парковці“. Зручно приймати гостей – поїли салатів, випили шампанського і поїхали. Ми жартували – одразу видно, що ротний у попередньому житті – ресторатор. В нього насправді був якийсь ресторанчик десь на західній Україні. Хоча насправді він – гірничий інженер. Це ж шахта. Тут все логічно».

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 10

 Віталій Попович, позивний Вітер – у цивільному житті приватний підприємець з Прикарпаття, колишній командир 1 роти 1 батальйону 93 ОМБр. Рота утримувала шахту майже рік — з травня 2015 року до ротації у квітні 2016-го (Фото: «Народна Армія»)

«ДЕРЕВА – ЯК ПІД ВЕРДЕНОМ, СКОШЕНІ ПОСТІЙНИМИ ОБСТРІЛАМИ. ЖОДНОЇ ЦІЛОЇ БУДІВЛІ»

Михайло, волонтер:

"Це була осінь 2015-го. Я вже рік як їздив на фронт волонтером, рейси тоді були ледь не щомісяця, дещо я встиг побачити. І тут друзі із 93-ої бригади пишуть: «Зайшли на шахту „Бутівка“, до сепарів метрів 100, немає ніфіга, холод, болото… привезіть буржуйки». Про цю ділянку я дещо чув і раніше: «передок передка». Спитав у колеги, як туди їхати, той на пальцях показав: як з Авдіївки, як з Водяного заїжджати. «Краще одразу броніки вдягайте і дивіться не потуліть з моста прямо – це точнісінько сепарам у лапи», — каже. Ладно, плавали – знаємо. Повтикав я у google map – там усе у вирвах від вибухів… Хороше місце, мабуть, можна поставити в один ряд з Пісками чи «Сталінградом» під Станицею Луганською. І ми поїхали. У екіпажі було троє, я – за штурмана, мій вірний напарник водій Вітя, ну й ще один хлопець родом з Донецька. Місця він знав, але у довоєнних розкладах. Уже в дорозі на заправці роздуплився:

-Гм… То вони там в оточенні, виходить…

-Я дивився мапу — ну так, у напівоточенні, підвозять же їм якось боєкомплект і все таке. То й ми проїдемо, машина у нас нівроку, — відповідаю й киваю на наш позашляховик, він під Дебальцевим бруд місив дай Боже.

Щойно перетнули адмінмежу Донецької області – почав наш «буцефал» глохнути. Поремонтувати не встигнемо, а чи доїдемо – невідомо. Якось рухаємось, кожних кілометрів 20 ліземо під капот, матюкаємось, сваримось. А раптом заглохнемо пере самою шахтою? Підіб’ють нахєр. Це розуміє кожен, але не говорить у голос, і доки є нагода — тулимо на шахту. Очеретяне, Авдіївка. На межі міста на блокпосту хлопці геть душевні: машину не оглядають, зайвих питань не ставлять, хіба не хрестять:

-Прямо й праворуч, тільки дивіться, там нерозриви 152-их та всякий такий мотлох.

Міст і правда захаращений уламками, снарядами, чути якісь хлопки чи то хрускіт. Може то вже по нас зі стрілецької працюють – та біс із ним, аби не заглохнути. Згадав одну-дві молитви, мовчимо, а в самих ледь лоби не спітніли. Виїхали, повернули – оце так краєвиди: пошматоване залізяччя вентствола шахти – ну прямо декорація під постапокаліпсис. Броніки ми, звісно, вдягнути забули, але нічого — тихо начебто. Грузнемо у багнюці, підоспіли бійці, штовхаємо.

-У вас колесо пробите!

-А, от що там на мосту шкварчало!

Заходимося ставити запаску – з годину забавляємось. Я штурман – гайки крутить негодний, тож ходжу й роздивляюся навкруги. Дерева – як під Верденом, скошені постійними обстрілами . Жодної цілої будівлі. «План виработки шахты „Бутовка-Донецкая“ читаю всередині одного з лабіринтів. „Мелкого, но дох#я“, — крутиться чомусь у голові. Десь у вцілілих кімнатках бійці облаштовують побут. Щось типу як у книжці „Дети подземелья“.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 11

Розвантажуємось. Куримо, жартуємо.

Назад їдемо з бійцями в Авдіївку:

-Куди нах#й. на міст?! Об’їхати його треба!

-А ми сюди по мосту тулили...

-Ну ви смєєєєртнікі, — жартують солдати.

По дорозі заїжджаємо на шиномонтаж і виймаємо з колеса три чималих уламка – ніхто по нас не „працював“, просто схопили шинами гостряків…

Потім ми ще двічі заїжджали на шахту. Крайній раз у березні 2016-го, 93-тя якраз збиралася йти на ротацію. Гупало з усіх сторін, коли йшов до хлопців у „располагу“ — кулеметна черга, ледь не над головою, пригнувся, пронесло.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 12

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 13

Потім уже в новинах бачив, що копер шахти від постійних обстрілів обвалився. Без нього я „Бутівку“ не уявляю, бо й досі, буває, засинаю, а перед очима ці іржаві крила ніби якогось незграбного літального апарату калатають на вітрі, а над ними – наш прапор».

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 14

 5 березня проросійські бойовики оприлюднили відео, на якому остаточно руйнується вентиляційний стовбур шахти. Як звітував штаб ООС (тоді – АТО), у той день «Бутівку» обстрілювали з танків.

«КОРИДОР БУДІВЛІ, У ЯКІЙ МИ ЖИЛИ, ВЕСЬ ПРОСТРІЛЮВАВСЯ»

Катерина Драп’ята (позивний – Зелена), 93 ОМБр:

«Для мене шахта — це насамперед перший „двохсотий“. Його загибель змінила повністю моє світосприйняття, мої погляди на життя і його цінність, на відносини між людьми.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 15

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 16

Шахта – це емоції. Насамперед емоції. Страх, адреналін, переживання, кохання. Страх у туалет сходити – щоб за цей час нічого не прилетіло в голову. Або взагалі вийти та пройти коридором — бо якраз коридор будівлі, у якій ми жили, весь прострілювався.

А ще шахта — це люди. Справжні, як вони є. Бо близькість смерті „оголює“ людину.

Місяці на шахті, як би не було смішно, були одні з найкращих місяців мого життя».

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 17

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 18

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 19

"…Розтягнувшись мало не на п’ятсот метрів, наша Шахта рясніє порепаними будівлями й надбудовами, мов галявина грибами після дощу. В самому центрі — височіє копер, що став народним символом Шахти та її захисників, і надшахтна прибудова. Обидві споруди погризені снарядами й іржею так, що нині схожі на довжелезні руді скелети динозаврів.«Совдепія» не шкодувала грошей, коли відливала з бетону і сталі оті шість будівель на нікчемному клаптику землі. Можливо, здалеку для стороннього спостерігача вони й схожі на старезні меблі, які добряче поїла шашіль, — та на ділі оці конструкції витримали на собі поцілунки незліченної кількості куль, гранатометних, танкових, САУ-шних та градівських снарядів і врятували силу-силенну українських вояків…«, - фрагмент з оповідання „Безодня“ Влада Сорда, молодшого сержанта 93 ОМБ.

„БУТІВКА – ЦЕ БОЛЯЧЕ“

Юлія Матвієнко (позивний – Білка), 37 окремий мотопіхотний батальйон:

„Бутівка“ не пробачає помилок. У неї є якась душа. Для мене вона – це ті хлопці, які загинули. Якщо їх про це просити – у вирішальну мить вони допомагають взяти верх над ворогом.

… Але нещодавно там загинула дівчинка. Їй було 19 років. Чоловіки про жінок на фронті часто кажуть: „Вам треба народжувати, вдома сидіти“. Я згодна. Але не мають права навіть рота відкривати ті чоловіки, які заховалися за цю маленьку тендітну дівчинку, яка вночі у доті берегла спокій України та побратимів. „Бутівка“ — це боляче. Для мене зараз так».

ЗАГИБЛІ НА ШАХТІ «БУТІВКА-ДОНЕЦЬКА»

(За даними з «Книги пам яті полеглих за Україну» та інших відкритих джерел. Список, без сумніву, далеко не повний – як з огляду на те, що штаб ООС офіційно не оприлюднює імена загиблих бійців та місце їхньої загибелі, так і з огляду на те, що загибель в районі вентиляційного ствола шахти зазвичай позначають як загибель у найближчих населених пунктах – Авдіївці, Водяному тощо)

2015

12 червня – Олександр Мельник, 93 ОМБр. Помер у шпиталі від поранення, яке дістав раніше на шахті.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 20

11 липня — Євген Поляков (Поляк), 93 ОМБр. Загинув від кулі снайпера.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 21

8 cерпня – Георгій Барателі (Шут), 93 ОМБр. Загинув під час мінометного обстрілу:

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 22

13 жовтня – Артемій Горбенко (Білий), 93 ОМБр. Загинув внаслідок гранатометного обстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 23

14 листопада – Віталій Благовісний, 93 ОМБр. Загинув внаслідок мінометного обстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 24

2016

30 cічня – Анатолій Гаркавенко (Морячок), 93 ОМБр. Загинув унаслідок підриву на протипіхотній міні.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 25

12 квітня – Микола Федоришин, 128-ма ОГПБр. У квітні був важко поранений снайпером, помер 22 жовтня після тривалого лікування.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 26

29 травня – Євген Костюк (Шльоцик), ДУК. Підірвався на розтяжці. Три осколки влучили у голову. Помер 2 червня у реанімації.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 27

8 червня – Іван Бабич, 128 ОГПБр. Внаслідок обстрілу зазнав важких поранень, помер 9 червня у шпиталі.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 28

11 червня – Роберт Маслей (Док), ДУК. Загинув у результаті артобстрілу:

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 29

11 червня – Юрій Гнатюк (Гуцул), ДУК. Загинув у результаті артобстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 30

11 червня – Ярослав Шевченко (Ярик), ДУК. Загинув унаслідок артобстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 31

11 червня – Андрій Бутенко (Легат), ДУК. Загинув у результаті артобстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 32

16 вересня – Давід Гамсахурдіа, 128 ОГПБр. Зазнав важких поранень внаслідок мінометного обстрілу, помер у шпиталі 8 жовтня.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 33

2017:

3 квітня – Артур Латченко (Шумахер), 164 радіотехнічна бригада. Загинув внаслідок мінометного обстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 34

20 липня – Олег Черноконь (Спец), 72 ОМБр. Загинув внаслідок обстрілу.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 35

14 вересня – Сергій Альмужний (Матрос). Загинув від кулі снайпера.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 36

20 грудня – Юрій Золотарьов. Під час мінометного обстрілу дістав важке поранення голови, помер 24 грудня у реанімації.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 37

26 грудня – Андрій Товкач, 25 ОПДБр. Вогнепальне поранення.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 38

29 грудня – Іван Шеленгович (Ключ), 25 ОПДБр. Загинув від кулі снайпера.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 39

2018:

25 лютого – Олександр Сівко, 25 ОПДБр. Загинув від кулі снайпера.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 40

25 березня – Сергій Ковнацький (Шева), 95 бригада. Загинув від кулі снайпера.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 41

14 червня – Cергій Жук (Шама), 92 ОМБр. Загинув під час відбиття атаки.

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 42

10 жовтня – Алєся Бакланова, 92 ОМБр. Вогнепальне поранення:

Хлопець помер після того, як підняв наш прапор на вишці, - спогади про шахту Бутівка 43

 Валерія Бурлакова, Источник: 
«Цензор.НЕТ»

Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.