Чому Україна не хоче розривати «дружбу» з Росією? BBC

0
75
Керівництво України не пішло на розрив дипломатичних стосунків з Росією, проте послів країн в обох столицях немає
Поделитесь этой новостью в соц. Сетях:


Попри порушення Росією положень договору про дружбу і співробітництво з Україною, Київ поки не планує його розривати.

31 травня виповнюється двадцять років від підписання президентами Росії та України «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство», який назвали «Великим договором».

Країни офіційно визнали кордони одна одної та закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.

Після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі в Україні неодноразово лунали заклики розірвати цей договір через порушення Росією територіальної цілісності України.

Чи може Україна піти на це, або ж буде судитись з Росією через порушення «Великого договору»?

Непорушність кордонів

31 травня 1997 року в Києві, як тоді здавалось, поставили крапку у можливих територіальних суперечках між Україною та Росією.

Тим більше, що за кілька днів до цього країни також підписали остаточну угоду щодо розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР у Криму.

Однією з найважливіших статей «Великого договору» стала друга, в якій йдеться про взаємне визнання кордонів країн.

«Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів», — йдеться у документі.

Згодом, у 2003 році Леонід Кучма та Володимир Путін підписали договір про державний кордон між країнами, повністю узгодивши його на карті.

У цьому документі Росія також визнала приналежність Криму Україні.

Ще в 2014 році українські політики заговорили як про розірвання дипломатичних відносин між країнами загалом, так і про денонсацію «Великого договору» зокрема.

кучмаКопирайт изображенияUKRINFORM
Image caption«Великий договір» підписали президенти Леонід Кучма та Борис Єльцин

Проте цю ініціативу українська влада так і не підтримала.

З іншого боку, у самому договорі вказано, що його уклали на десять років.

А потім кожного разу він автоматично продовжується ще на десятиріччя, якщо одна зі сторін за півроку до закінчення строку письмово не заявить про вихід.

Десять років тому чинність договору автоматично продовжилась, і поки що немає ознак, щоб Україна ініціювала вихід з нього.

Чи буде судовий позов?

Наприкінці 2016 року заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко назвав ініціативи розірвати договір «емоціями політиків», які собі не можуть дозволити дипломати.

А «Великий договір» він назвав гачком, який дає змогу Україні подати на Росію до суду за порушення статті про територіальну цілісність.

«Ми беремо цю статтю і несемо у Міжнародний суд. Протягом року готували відповідний позов, тепер ця підготовка закінчилася», — сказав тоді пан Пристайко.

У випадку розриву, за словами дипломата, Росія отримає можливість «зіскочити із гачка».

 

У січні 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН в Гаазі «за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України».

Позов направили зі звинуваченням у порушенні Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

судКопирайт изображенияGETTY IMAGES
Image captionНа початку року Україна подала до Міжнародного суду ООН позов, проте не через порушення «Великої угоди»

Щоправда обіцяної подачі до суду через порушення «Великого договору» так і не сталось.

Співрозмовники ВВС Україна у МЗС розповіли, що позов щодо порушення «Великого договору» поки не на часі.

Один зі співрозмовників у МЗС зауважив, що навіть юридична можливість такого судового звернення під сумнівом.

Хоча «Великий договір» зареєстрований в секретаріаті ООН, в ньому вказано, що «спори відносно тлумачення і застосування положень цього Договору підлягають урегулюванню шляхом консультацій і переговорів між Високими Договірними Сторонами».

Тому колишній голова МЗС Леонід Кожара називає перспективу позову до Міжнародного суду ООН «складним питанням».

посольствоКопирайт изображенияUNIAN

Він визнає, що зареєстровані в ООН договори підпадають під юрисдикцію суду.

«Проте у „Великому договорі“ немає прописаної підсудності, а чітко вказане вирішення спорів на двосторонньому рівні. Тому питання дуже складне», — вважає пан Кожара.

Колишній міністр закордонних справ України та екс-посол в Росії Костянтин Грищенко також називає судову перспективу справи щодо порушення «Великої угоди» проблемною.

«Основним судом для позову є Міжнародний суд ООН. Для того, щоб там розглядати, потрібно, щоб обидві сторони фактично визнавали обов'язковість його рішень. Росія навряд чи на це погодиться», — заявив ВВС Україна Костянтин Грищенко.

Згідно зі статутом ООН та Міжнародного суду, змушувати виконувати рішення суду має Радбез, де Росія має право вето.

Денонсація чи… нічого

Попри це, пан Грищенко вважає недоцільним вихід з договору, називаючи його «правовою основою для просування своєї позиції на міжнародній арені».

«Припинення договорів має бути частиною чіткої стратегії, якої поки немає», — додав пан Грищенко.

москваКопирайт изображенияGETTY IMAGES

Натомість його колега, екс-голова МЗС Володимир Огризко вважає, що договір потрібно денонсувати, незалежно від судових планів.

«Коли країна у стані фактичної війни з іншою, говорити про дружбу і стратегічне партнерство неможливо. Угоду або треба змінювати або денонсувати», — заявив ВВС Україна Володимир Огризко.

При цьому він наполягає, що на момент анексії та порушення «Великого договору» документ діяв, тому «будь-який суд розглядатиме ситуацію на той конкретний момент».

Судячи з настроїв у МЗС, поки що судового позову щодо Росії через «Великий договір» чекати не варто.

Про денонсацію також поки що на високому рівні не говорять, тож, скоріше за все, договір і далі формально діятиме зі статтею про повагу до територіальної цілісності України з боку Росії.

BBC

 

 

 

ПОДЕЛИТЬСЯ

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

Добавить комментарий